Чверть століття тому ухвалили Конституцію України. Втім, дата умовна. Конституційний процес у нашій державі нараховує 2300 років.
У ІІІ ст. до нашої ери на місці Севастополя був еллінський поліс Херсонес. Він єдиний у Надчорномор'ї зберіг демократичний лад. Були спроби встановлення тиранії, але народоправство перемогло. На честь події та для запобігання рецидивам батьки міста уклали для громадян присягу. Це ще не зовсім основний закон. Але в ньому є два базові елементи, без яких неможлива жодна конституція: окреслення території держави й зазначення політичного та державного ладу.
23 століття минуло, а ми рухаємося у вказаному Херсонесом напрямку — демократичної республіки.
У епоху античності основні закони на території України якщо й ухвалювали, то ми про них нічого не знаємо. А от з Х ст. відомості в нас надійні.
Русь приєдналася до міжнародного права раніше, ніж отримала державне. 911 року Київ і Константинополь підписали договір, який визначав взаємини держав і порядок судочинства наших купців у Візантії. Норми цієї та пізніших угод сильно впливали на право Русі.
Після хрещення Русі князь Володимир розмежував небесне та земне. 996 року видав Десятинній церкві грамоту на отримання податків. До 1011 року вона перетворилася на перший церковний статут. Документ розділяв юрисдикцію світських і церковних судів. Віддав священикам контроль мір і ваг. Усі інші питання залишилися у віданні князя. Пізніше церковний статут видав князь Ярослав. Канонічне право остаточно відокремилося від державного.
Після 1016 року Ярослав видав судебник — "Найдавнішу правду". Щось на зразок кримінального кодексу зі збереженням кровної помсти та рабства. За 50 років з'явилася "Правда Ярославичів", яка закріпила поділ еліти та плебсу. Згодом вона увійшла до "Руської Правди" — найважливішого документа тих часів.
У XIII–XIV ст. на частині України, яка перебувала під литовським контролем, продовжувало діяти руське право. Правителі сповідували принцип: "старого не рушимо, нового не вводимо". Лише в окремих містах з'являється Магдебурзьке право, яке забезпечувало внутрішнє самоврядування жителів і виборність місцевої влади.
Остаточний перехід від руського до литовського права почався із запровадженням 1468 року судебника князя Казимира IV. Документ визначав нові норми судочинства.
1529 року з'явився Перший Литовський статут. Він з'єднав норми руського, литовського, а також почасти польського й німецького права. Статут гарантував політичні та майнові права шляхти за типом Великої хартії вольностей. Тобто самі права існували з незапам'ятних часів, але періодично їх мали підтверджувати чергові правителі. 1566 року з'явився Другий статут — повніший і точніший.
Незважаючи на укладення 1569 року Люблінської унії, за якою всі українські землі опинилися у складі Польщі, литовське право зберегло свої позиції. Третій статут 1588-го пережив і Річ Посполиту, і Гетьманщину. Був скасований у Російській імперії 1840 року.
Поява в XV ст. козацтва привела до нової правової системи. Якщо запорожці судилися за звичаєм, формально підлягаючи владі Литовського статуту, то реєстрові козаки отримали право на самоврядування, звільнення від повинностей.
Українська революція 1648 року привела до поширення козацького права на всю звільнену територію. Але за Зборівським договором 1649-го "вольностями" могли користуватися лише козаки. Селяни мусили відбувати колишні повинності. Проте всі гетьманські угоди — що з польським королем, що з московським царем — робили Україну суб'єктом міжнародної політики. Визначали державний лад. Тому були для українців справжніми конституціями аж до ліквідації Гетьманщини.
На початку XVIII ст. з'являється проєкт першої сучасної і за змістом, і за назвою конституції. 1710 року гетьман Пилип Орлик підписав "Договори і постанови прав і вольностей військових". Конституція Орлика охоплювала широке коло питань устрою майбутньої української держави. Була вершиною розвитку не тільки нашого, а й східноєвропейського права. Єдине, що заважає назвати цей документ першою конституцією України — його не втілили у життя.
З 1843-го по 1917 роки в Україні діяв "Звід законів Російської імперії". У цей похмурий період українські громадські діячі створили кілька проєктів конституцій. "Руська правда" декабриста Павла Пестеля 1824 року, "Начерки Конституції Республіки" кирило-мефодіївця Георгія Андрузького 1847 року, "Вольный Союз — Вільна Спілка" Михайла Драгоманова 1884 року, "Основний Закон самостійної України" Миколи Міхновського 1905 року. За ними можна відстежити еволюцію української державної думки — від обласництва в неподільній Росії через суб'єкт федерації до повної незалежності.
Практична реалізація цих ідей припала на період Української революції 1917–1921 років. Основними законами можна вважати чотири Універсали Центральної Ради. Вони перетворили нашу країну з автономії на незалежну Українську Народну Республіку.
29 квітня 1918-го ухвалили Конституцію УНР. Але того ж дня трапився гетьманський переворот, так що діяти їй не довелося. Натомість Павло Скоропадський запровадив два конституційні закони: "Грамоту до всього українського народу" й "Закони про тимчасовий державний устрій України".
Своїм "Тимчасовим основним законом" у листопаді того ж року обзавелася і Західноукраїнська Народна Республіка. Останньою незалежною українською конституцією в першій половині ХХ ст. став "Конституційний закон №1" від 15 березня 1939 року, який проголосив незалежність Карпатської України.
Радянська окупація нашої держави була обставлена безліччю формальностей, зокрема й "конституціями". Перша 1919-го проголошувала класовий устрій і диктатуру пролетаріату. Друга 1929 року брала курс на колективізацію та індустріалізацію. Третя 1937-го говорила про перемогу соціалістичного ладу. А четверта 1978 року — про "керівну і направляючу роль" Компартії. За останньою ми жили до 1995-го.
Певні конституційні норми містилися в Декларації про суверенітет 1990 року й Акті незалежності 1991 року, але повного відходу від старих не сталося. 8 червня 1995-го був укладений Конституційний договір між президентом і парламентом, а 28 червня наступного року ухвалили Конституцію України.
З того часу наш Основний закон лихоманить. У грудні 2004-го в помаранчеву революцію Конституцію переглянули в бік скорочення президентських повноважень нового її гаранта — Віктора Ющенка. У вересні 2010 року Конституційний суд відкотив правки попередників, зробивши повноцінним керманичем країни Віктора Януковича. У лютому 2014-го в найдраматичніший момент Революції гідності парламент знову повернув країну до Конституції в редакції 2004-го, за якою ми і живемо сьогодні.
Тож якщо раптом завтра з'явиться ще один Основний закон, не переживайте — це цілком нормальний процес.
×